На дні річки мертвяк собі спочивав
Він днював там і там же він ночував
І нічого зовсім він не відчував,
І нічого не чув, і нічого не знав
Вигляд в нього був дійсно вражаючий
Ним втамовував голод кожний бажаючий
Кожна риба, тварина, і рак пропливаючий
Всякий дріб’язок й всяк хижак нападаючий
Та раптово прокинувсь мертвяк й зрозумів
Що багато років й сам нічого не їв
І добряче уже так собі зголоднів
І образивсь на всіх, і розлютів
Що без попиту ним хто хотів ласував
Що його у ріці ніхто не шанував
Не дружив, не кохав, не лякавсь, не тікав
Навіть імені в нього ніхто не спитав
Та не довго небіжчик сидів та журився
Швидко голоду й гніву скорився
Всіх хто мешкав у річці він убив та наївся
Та на цьому всьому він не зупинився
Не заспокоївся він й не вгамувався
Кожну ніч він на берег ріки вибирався
На люд, що проходив повз річку кидався
І свіжого м’яса завжди наїдався
Ох і багацько ж мертвяк той пожрав
Та час все спливав, а люд пропадав
Потім зовсім тім місцем ходить перестав
Мрець засумував, ліг на дно і заспав.
3. 10. 2007
(с) MEGAoffца
| 
